ЕСЕ

Автопортрет

 «Я – педагог і особистість»

                   

Школо моя! Радосте моя!

     Щоранку я поспішаю до тебе, щоб зануритися у чарівний неповторний світ дитинства.  Мої очі вбирають щасливі дитячі посмішки, я чую дзвінкоголосий сміх і ще раз переконуюся в тому, що не помилилася з вибором професії.  Адже для мене немає нічого милішого, ніж віддаватися сповна  улюбленій праці. 

     Згадую мудрі слова філософа Григорія Сковороди :  «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».

     Так, я дуже люблю їх, моїх вихованців – смішних, нетямущих і неслухняних, таких щирих і наївних. З душевним трепетом приймаю їх, першокласників, я веду доріжкою знань протягом чотирьох років.

     Я люблю виліплювати їхні характери! Ох, яка нелегка ця справа! Та повільно, крок за кроком, я долаю цей шлях і вже бачу справжні паростки моїх зусиль.

     А скільки радості приносять мені їхні маленькі відкриття! «Я зрозумів! Я знайшов!  Я усвідомила!» - ці їхні одкровення дарують мені радість, адже я відчуваю  себе причетною до благодатної справи – засівання першими зернятками істини ниви знань.

     Я – учитель. І тому собі не належу. Усі мої думки, помисли – про дітей.  Усі мої турботи і щоденні клопоти – про них.  Мої дні наповнені щоденною кропіткою працею у пошуках стежини до дитячих душ.  Знаю, щоб запалити, потрібно  горіти самому. А це нелегко.  Я віднайшла ключики до них.

     Найперше – це любов, розуміння і терпіння, це вміння зацікавити і повести за собою. А скільки треба знати! Тільки компетентний учитель здатен осягнути ті цілі, які стоять перед ним!

     А ще усвідомлюю, що я повинна бути взірцем. У всьому:  у вчинках своїх, у способі життя, у думках і в помислах. Завжди, завжди до тебе звернені їхні очі – цікаві, уважні, допитливі. І не дай,  Боже, побачити в них розчарування.

     Я – учитель.  Мої дні проходять  серед дітей. Я горда тим, що причетна до великого дива – плекання дитячої душі, дитячої особистості, яка  згодом стане громадянином.

Нема тихішої роботи, ніж учительська,

Де нерви паляться, як хмиз,

Де серце рветься в клекоті і чаді …

Але немає щасливішої долі,

Коли із рук твоїх Людина іде у світ,

                                                              На краплю світ людніє …